Рядки історії на темній траві забуття

2014-11-27

Вечір - реквієм,присвячений Дню памяті жертв голодомору Ватутінська міська бібліотека для дорослих

Голодна смерть, напевно, найстрашніша
Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша
Бо зводить з розуму й така тривка…

Історія кожного народу має надзвичайно багато вражаючих, неповторних і нетлінних фактів, подій, постатей, до яких люди повертаються практично щоденно. Силою величезного смутку і скорботи в серцях мільйонів нині українців, величезним болем, як невилікована рана, нагадує про себе страшна подія – голодомор в Україні 1932-1933 років.

27 грудня студенти 21 групи Ватутінської філії медичного коледжу провели Вечір – реквієм: «Рядки історії на темній траві забуття», присвячений Дню пам’яті жертв голодомору. На вечір були запрошені Олефіренко І. М. житель с. Скаливатка, Богословський В.І., директор музею, викладачі навчального закладу, студенти, працівники бібліотеки для дорослих.

«На світі – весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти...»

Безпосередні свідки тієї трагедії без хвилювання не можуть згадувати ті події і дуже важко їм повертатися в той час. Спогади ці сповнені надлюдських переживань. Тяжко їм пригадувати ті пекельні часи. Очевидці переживають ті події як страшний сон. Деякі відмовляються пригадувати і говорити.

Під час розповіді Іван Михайлович декілька раз зупинявся, на очах виступали сльози.

Перечитуючи прізвища, імена людей, розумієш, що смерть забирала цілі родини, не шкодувала ні старих, ні малих. Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила.

Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство. Так було...

На вечорі молоді люди допомогли нам в який раз осмислити і пропустити через свою душу трагічні сторінки історії України 1932-1933 років. На кінець пригостили присутніх печивом, яке власноруч приготували, рецепт якого: висівки і вода, висівки і буряк.

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Вечір - реквієм,присвячений Дню памяті жертв голодомору Ватутінська міська бібліотека для дорослих


Вечір - реквієм,присвячений Дню памяті жертв голодомору Ватутінська міська бібліотека для дорослихВечір - реквієм,присвячений Дню памяті жертв голодомору Ватутінська міська бібліотека для дорослихЗ людської пам’яттю нічого не вдієш, вона живе, вона відроджується. Є сторінки у нашій історії, які повинні не роз’єднувати, а згуртовувати нас, українців. Саме поколінню ХХІ століття робити висновки про минуле на майбутнє. Історією може бути лише те, що ми збережемо.

Кiлькiсть переглядiв: 70

Коментарi